БІОЛОГІЧНА, СОЦІАЛЬНА ТА ПСИХІЧНА ПРИРОДА ЛЮДИНИ В КОНТЕКСТІ ПРОБЛЕМ її ЗДОРОВ’Я

0 218

. План
1. Біологічне і соціальне в процесі становлення людини як суспільної істоти.
2. Взаємовплив біологічного і соціального у психічному розвитку індивіда.
3. Взаємозв’язок біологічного і психічного в людині у прояві механізмів впливу емоцій на тілесні функції.
4. Особиста позиція і роль учителя у створенні поведінкової стратегії людини на збереження власного здоров’я.
1. Біологічне і соціальне в процесі становлення людини як суспільної істоти
Людина як біологічна істота у своєму розвитку підкоряється законам біології, завдяки яким існує весь живий світ. Водночас людина — це соціальна істота, вона взаємодіє з оточуючим середовищем, формує з іншими членами соціуму складну й багатогранну систему особистісних, суспільних, виробничих відносин. Біологічне, таким чином, ніколи не буває у чисто природному вигляді, воно опосередковується соціальним.
Стан здоров’я людини, як відомо, формується під впливом складного впливу соціально-гігієнічних факторів. З цієї точки зору і слід розглядати здоров’я людини як гармонійну єдність біологічного і соціального, як показник, що відображає соціальну сутність суспільства. Тому вжитті людини, у формуванні її здоров’я очевидний глибокий взаємовплив соціального і біологічного.
 
Важливих аспектів у проблемі людини, при розгляді якого певна складність виникає тому, що біологічні особливості людини впливають на формування її особистості. Це стосується обдарованості, емоційності і, нарешті, здоров’я. Але цей вплив біологічного створює тільки тло, визначає ступінь інтенсивності тих чи інших рис особистості, він не стосується того якісного змісту свідомості, який характеризує людину як учасника соціально-історичного процесу. Соціальна сутність людини представлена її надбіологічною сферою, для передачі змісту якої людське суспільство виробило особливий, властивий тільки йому, спосіб успадкування цього досвіду, що передається іншими каналами, ніж генетична інформація ДНК.
Вивчення законів взаємовпливу біологічного і соціального в людині може набути істинно наукового значення тільки у світлі історико-біологічного методу. По суті, ми входимо у сферу невідомого, коли звертаємося до еволюції гомінід, яка має зовсім незвичайний характер, адже вона йшла під впливом не тільки біологічних, але й соціальних законів. Ми звертаємося до філософської загадки, дискусійний характер якої відчутний і в теперішній час: у чому сутність генетичної підготовки одного з видів тварин, яка забезпечила йому можливість вступати в якісно нову, суспільну форму руху матерії?

У момент виникнення суспільної форми руху матерії з’явилася якісно нова форма зв’язку між поколіннями, виникла категорія соціальної спадкоємності. Ріст об’єму соціального (соціальна програма) вимагав генетичної еволюції мозку, в результаті чого почалася взаємообумовлена зміна соціального і біологічного. Було втрачене пристосувальне значення багатьох структур і функцій, що стало провідним фактором, який відрізняє людину від тварини. Спосіб адаптації тварин залишається одним і тим же упродовж усього часу: якщо інстинкти більше не в змозі успішно справлятися із змінами середовища — тварина гине.
Зміна параметрів факторів навколишнього середовища викликає в організмі людини також відповідні біологічні зміни. Завдяки процесам адаптації у здорової людини ці фактори до певних меж (у залежності від ступеня індивідуальної резистентності) дозволяють зберегти здоров’я. Адаптація залежить від сили дії факторів навколишнього середовища і від індивідуальної реактивності організму. Критерієм ступеня адаптації є збереження гомеостазу (відносної динамічної постійності внутрішнього середовища і деяких фізіологічних функцій організму людини і тварин, що підтримується механізмами саморегуляції в умовах внутрішніх і зовнішніх подразників) незалежно від тривалості дії фактора, до якого сформувалася адаптація. Адаптація допомагає підримувати стійким внутрішнє середовище організму, коли параметри деяких факторів навколишнього середовища виходять за межі оптимальних. У цьому механізмі знаходить вияв автопластичність людського організму (зміна самих себе у відповідності до змінених умов), і це є об’єднуючим між людиною та іншими живими організмами. Але появу людини можна визначити як виникнення тієї точки у процесі еволюції, коли інстинктивна адаптація звелася до мінімуму. Людина з’явилася з певними якостями, які відрізняють її від тварини: усвідомленням себе як окремої істоти; здатністю пам’ятати минуле, передбачати майбутнє і позначати предмети та дії символами; розумом для усвідомлення світу; уявою, завдяки якій вона виходить далеко за рамки своїх відчуттів; можливістю

мобілізувати свої внутрішні сили на протидію несприятливим людському благополуччю соціальним умовам.
Таким чином, еволюція гомінід обумовлена адаптованістю і певними властивостями природи людини, які примушують її ніколи не припиняти пошук тих умов, що найбільш відповідають внутрішнім потребам людини. Разом з тим, людина як свідома істота, здатна осмислювати добро і зло і, маючи свободу волі, діяти на свій розсуд у виборі мети своєї діяльності та засобів її досягнення.
Людина, як об’єкт еволюції, усвідомила себе і стала, певною мірою, суб’єктом еволюції. Вона перетворилася із «сліпого авангарду» в носія «керованої еволюції», що дає насамкінець надію вирішити ті глобальні проблеми сучасності, які пов’язані з питанням виживання людини, а значить і її здоров’я.
Є підстави твердити, що людина, як біологічна істота, завершила свою еволюцію, бо її тіло далі помітно не змінюється. Не виключено, що за своїми індивідуальними здібностями та гостротою наш мозок досяг своїх органічних меж. Нині еволюція заволоділа більш багатим та складним полем — духовною сферою.
Такий якісно новий тип еволюції неможливий без набуття і усвідомлення, осмислення прийняття як біологічної інформації, так і культурної інформації, яка має специфічний характер і набуває домінуючого значення в сучасному суспільстві. Успіх людства як в минулому, так і в майбутньому повністю залежить від накопичення ним адекватної інформації про оточуючий світ, про саму людину, а також від правильної оцінки і переробки цієї інформації, здатності керуватися нею, передавати її іншим людям і наступним поколінням. Ця позиція слугує вирішенню поставленої мети посібника, тому що одержання знань про природу людини, правильної інформації про критичну ситуацію, в якій опинилося людство, є необхідною умовою формування онтозберігаючої свідомісті, здатної змінити поведінку і відношення людини до самої себе, до природи, до інших. Біологічне і соціальне, котре реалізується в людині, в її діяльності, розвитку і світосприйнятті, повинно готувати людину до подальшого розвитку величезної життєвої програми, до формування нового мислення, що відповідає внутрішнім (духовним) потребам, фізичному благополуччю (біологічному здоров’ю) та уявленням про соціальний добробут,

2, Взаємовплив біологічного і соціального у психічному розвитку індивіда
Розуміння провідних положень учення про людину як соціальну істоту не може бути повним без розгляду питання про взаємовплив біологічного і соціального в її психічному розвитку.
У цьому ракурсі означена проблема виступає переважно як проблема «організм і особистість». Одне з цих понять сформувалося в констекті біологічних, друге — соціальних наук, але те й інше відноситься до людини, до індивіда як представника виду «»людина розумна» і як до члена суспільства. Разом з тим кожне з цих понять відтворює різні аспекти властивостей людини. В понятті «організм» знаходить відображення людський індивід як біологічна система, а в понятті «особистість» — його включення у соціальне.
Процес становлененя особистості у психології нерідко розглядається тільки у плані соціальному. Людина в біології вивчається переважно як фізіологічна система, як організм. Але, як відомо, формування тих чи інших особистісних властивостей можливе тільки при визначенні рівня нервово-психічного розвитку людини. Формування особистості і дозрівання людського організму — це не два різні, паралельні або навіть взаємопов’язані процеси, це єдиний процес онтогенетичного розвитку людини.
Продовження термінів розвитку людини у порівнянні з іншими тваринами збільшило не тільки її інтелектуальні можливості, але й період, коли ці можливості реалізуються у вигляді накопичення досвіду і створення міцних зв’язків, що виявляються потрібними у майбутньому загальному, в тому числі й психічному, розвитку. Відомо, що
багато функцій ЦНС після проходження певного сенситивного періоду розвиваютьс повільно. Так, діти, виховані тваринами або у повній ізоляції, досягнувши певного вік) майже не можуть оволодіти мовою. Підтвердженням висловленій думці слугують такоз досягення сучасної клінічної психіатрії в галузі дослідження етіології алкоголізму наркоманії, які доводять наявність у людини суто біологічних задатків, що рсалізуютьс під безперервним впливом соціального середовища.
Інше питання, в якому надзвичайно цікаво переплітаються проблеми соціального біологічного, — це роль спадковості у злочинності. Що таке злочин? Це порушснн особою, яка відповідає за свою поведінку, законів соціуму. Але людина виховується не суспільстві в цілому, а в його невеликій частині, не у всій його системі, а мікросоціальній підсистемі. Якщо людина податлива впливам, тоді це середовище визначає її відношення до законів суспільства. Якщо це середовище злочинне або блнзьк до злочинного, то й вихована в ньому людина випробовує вплив цього середовища. Такш чином, середовище визначає розвиток людини, але не прямо, а в залежності від біологічних особливостей.
Типовим прикладом, у якому переплітаються соціальні й біологічні моменти, різниця у поведінці дітей в одній сім’ї в залежності від стану їх індивідуального здоров’* Так, у сім’ї, де одна сестра здорова, а інша хворіє, перша весь вільний час спілкується ; своїми однолітками, ходить у кіно, на вечірки, живе повнокровним життям. Друга -вимушена більшу частину свого часу проводити самотньо, лікуватися, дотримуватис режиму хворої людини. Поступово вона занурюється у свій власний світ, свої турботі формує своє бачення оточуючих, їх поведінки, відношення до себе. Природно, що в обо сестер формується різне ставлення до світу, до життя. Вони живуть в одній сім’ї, одном мікросередовищі, але різний стан здоров’я спонукає їх жити по- різному. Суттєвиі доповненням до сказаного є сучасні дослідження в галузі геріатрії — ученні пр особливості хвороб людей похилого віку. Так, доведено, що людина, яка передчасн вийшла на пенсію і таким чином змінила свій соціальний статус, своє соціальне оточенш можливість самоствердження в соціумі, може стати вразливою, вередливою, припііченок губить інтерес до життя, а також виявляє очевидні ознаки втрати здоров’я.
Отже, можна дійти висновку, що людина є одночасно і складною біологічно* істотою, і особистістю, яка усвідомлює себе, здатна словесно описати свій стан (володі вербальною комунікацією, здатна мріяти і -реалізувати свої мрії, є членом суспільствг бере активну участь в його побудові й розвитку). Тому проблеми здоров’я людини елі, вивчати комплексно і з психологічного, і з соціального, і з фізіологічного (біологічного боку.
3. Взаємозв’язок біологічного і психічного влюдині у прояві механізмі] впливу емоцій на тілесні функції
Хвороби тіла тісно пов’язані з характерними порушеннями. Емоційні факторі беруть участь в етіології органічних захворювань, хоч ніякою мірою не є їх єдиноь причиною. В ряді клінічних і експериментальних досліджень наголос робиться ні психічних факторах виникнення хвороби і стверджується, що у людини з вразливоь органічною системою може розвиватися хвороба цієї системи під впливом будь-якоп емоційного стресу. Вчені виявили, що кожна конфліктна ситуація не проходить дл: організму безслідно. Навіть короткочасне нервово-емоційне збудження, незначні перенапруження, недоброзичливий тон або погляд, зневажлива або неввічлива відповіді ушкоджують організм, виснажують нервову систему, сприяють розвиткові багатьом захворювань.
Фізичні реакції на емоції — одне з найпоширеніших повсякденних відчуттів Людина боїться — її пульс стає частішим, дихання глибшим. Людина сердиться — обличчя її червоніє і м’язи напружуються. Людина відчуває відразу — мозок почина< тремтіти. Розслаблюючись від напруження, людина зітхає. Ми спостерігаємо трагічну подію або переживаємо горе — наші слізні залози виділяють відповідний секрет: ми плачемо. Суб'єктивні відчуття (страх, злість, відраза, радість, смуток тощо), таким чином, мобілізують винятково складні тілесні процеси, такі, як зміна сердечного ритму і циркуляції крові, дихання, діяльності шлунково-кишкового тракту, зміни у м'язовій системі і залозах. Усі ці процеси, в яких початкові ланки загального ланцюга сприймаються суб'єктивно як емоції, а наступні — об'єктивно як зміни тілесних функцій, називаються психосоматичними явищами, їх частково суб'єктивна, а частково об'єктивна природа привела до розповсюдженої помилки про протилежність фізіологічного і психологічного. Сам факт, що ці явища проходять в одному й тому ж організмі, інтерпретувався таким чином, що людина поділена на душу (психо) і тіло (сома). Вивчення та лікування людини розмежовувалося у двох напрямках, які віками залишалися ізольованими один від одного. До речі, й наша ортодоксальна вітчизняна медицина традиційно виступає прихильником старої парадигми лікування людини, коли означені "психо" і "сома" розводяться по різних кабінетах і спеціалістах. Як відзначалося вище, наші почуття постійно впливають на наші тілесні функції. Але також добре нам знайомі і явища протилежного порядку, коли зміни фізіологічні впливають на нашу психіку. Отже, це двобічний рух. Людина вживає алкоголь, який змінює хімічний склад організму — і швидко реагує на це змінами настрою. Деякі стають агресивними і втрачають контроь над собою, інші стають сентиментальними і плаксивими. Седативні ліки впливають на людину фізіологічно — і, як результат, вона відчуває сонливість. Транквілізатори звільняють людину від емоційної напруги. Висока1 температура викликає стан марення. Механізм впливу емоцій на органічні процеси в тих органах, які не керовані свідомо, полягає в тому, що організм відповідає на надзвичайні ситуації адапційними змінами в загальній фізіологічний структурі. Емоційний стан активізують фізіологічні функції, покликані підготувати організм до тієї ситуації, про яку сигналізують емоції. Наприклад, страх і гнів стимулюють кору наднирників, унаслідок чого адреналін активізує вуглеводневий обмін, так що починається посилене виділення цукру для підтримки енергії. Кров'яний тиск і циркуляція крові змінюються так, щоб кров щедро надходила до тих органів, яким, можливо, доведеться вступати у боротьбу. Одночасно асиміляційні і резервні функції, такі, як перетравлення їжі або її засвоєння, пригнічуються: організм напружує всі свої сили, щоб подолати надзвичайну ситуацію, акумулює приховані резерви на домінуючій потребі і не може дозволити собі розкіш витрачати енергетичний потенціал на виконання ситуативних нежиттєзабезпечуючщ процесів. Хронічні емоційні перенапруження можуть викликати фізичні зміни, які виявляються як хронічні захворювання. Емоції можуть провокувати тривале скорочення і спазми порожнистих органів, змінюючи таким чином кровотік у них, викликаючи кінець кінцем атрофію. Спазми можуть спричинити розширення стравоходу або гіпертрофії лівого шлуночка серця. Емоційна стимуляція ендокринних залоз може викликати; переродження тканини, як це відбувається при тиреотоксикозі, обумовленому { психологічними факторами. Емоції грають причинну роль і в діабеті, Є припущення, що-більшість випадків захворювання дванадцятипалої кишки має невротичне походження. Поглиблення наших знань дає можливість розуміти, що емоційні фактори мають, вплив на будь-яку хворобу. їх вплив відчувається навіть у такому відомому органічному захворюванні, як туберкульоз. 4. Особиста позиція і роль учителя у створенні поведінкової стратегії людини на збереження власного здоров'я Розмірковуючи про людську здатність творити самого себе, силу прагнень людини до щастя і міцного здоров'я, прагнень, подарованих їй самою природою, які згуртовують у єдине ціле загальну систему людської життєдіяльності, відзначимо, що єдність і узгодженість знань поведінки, дій, свідомості особистості у всіх її іпостасях знаходять вияв у інтеграції психічного, біологічного і соціального. Адже відомо, що будь-яка система працює успішно лише в тому випадку, коли всі її функції частин узгоджені одна з одною, підкорені єдиним загальним установкам. Поєднання "лебідь, та щука" не є система, бо всі елементи такої трійки тягнуть принципово в різні боки. Цілий ряд пристосувань дозволяє людині, по можливості, об'єднувати, успішно координувати дії її внутрішніх органів. Для цього людині даний інтелект, для цього у неї існує підсвідомість, яка накопичила колосальні запаси соціального досвіду за минулі мільйони років, для цього в неї є почуття, які спонукають її діяти так, а не інакше. Але уявімо собі таку ситуацію, коли розум з почуттям "не у згоді", або у людини виникло протиріччя між : почуттями і обов'язком, або ще одна, достатньо поширена ситуація, коли внутрішнє відчуття (інтуїція) з усіх сил опирається нібито очевидним фактам і логічним постулатам. Знову розлад у системі і як результат — порушена, розладнана діяльність усієї системи, нервові зриви і хвороби. Постає як нагальна проблема створення певної поведінкової стратегії, яка б розчинила, ліквідувала всі наші внутрішні помилки, дотримання якої було б здатне принести максимум людської самореалізації, концентрації всіх сил на головному. Які ж основи цієї стратегії? їх небагато, і першим стимулом є усвідомлення своєї провідної життєвої мети і співвіднесення з нею конкретних проблем і ситуацій, тобто визначення для себе головного і другорядного у житті. У свій час відомий канадський лікар і фізіолог, засновник учення про стрес Ганс Сельє писав: "Для збереження душевної рівноваги людині потрібна якась мета в житті, яку вона вважає високою, і гордість, що вона працює заради її здійснення". Висока мета означає, що людина насамперед реалізує саму себе, свої можливості, і всі перетворення навколишньої дійсності починає з себе. Заслуговує на увагу в цьому плані система навчання і виховання дітей у Японії, коли дитина повинна порівнювати себе з самою собою, а не з іншими і намагатися стати кращою, ніж була вчора, а не рівнятися на свого сусіда. Таке виховання, вважають психологи, орієнтує дитину на самовдосконалення, зменшує конфліктність і тим самим сприяє зміцненню здоров'я. Цю принципову настанову слід реалізувати і в нашій вітчизняній практиці виховання, коли пріоритетом є формування дитини як особистості, а основою для цього є профілактичні методи і знання "особистісних" факторів ризику розвитку тієї чи іншої хвороби. Повертаючись до раніше сказаного, відзначимо також важливу роль учителя як суб'єкта могутнього виховного впливу на школяра у справі вибору життєво важливої мсти, яка була б особистісно значуща і приваблива для кожного. Саме вчитель замість загальновідомих і поверхневих рекомендацій, що не вимагають роботи мозку, може дати методично виважену інформацію, котра спонукатиме до цієї роботи, відтак і забезпечити знання, які в свідомості кожного вихованця 5 перетворяться в оздоровчий імператив, життєву поведінкову стратегію. благополучною, щасливою Питання для самоперевірки І Які етапи біологічної програми людини? 2. Чому старіння вважається частиною спадкової програми людини? 3. У чому полягають фізіологічні механізми старіння? Чи молена вплинути на них? 4. Що таке довголіття? Чому продовження життя людини вважається одніс проблем валеологїі?   Література 1. Войтенко В.П. Старенне и продолжительность жизни: взгляд в будуще. — К., 1987. — 53 с 2. Гаврилов ЛЛ. Гаврилова Н.С. Биология продолжительности жизни. — М, 1986. — 168с. 3. Западнюк В.И. Старенне, активное долголетие и лекарства (ответьі врача), — К., 1987, — ПОс. 4. Абхазское долгожительство. / Под ред. В.И. Козлова, — М>, 1987. — 293с.
5. Фролькис В.В. Физиологические механизмьі старения. — М., 1982. — 197 с.
6. Фролькис В.В. Долголетие: действительное и возможное. — К., 1989. — 245 с.
7. Фролькис В.В., Мурадян СХК. Зкспериментальньїе пути продления жизни. — М., 1988, — 245
 

Войти с помощью: 
Подписаться
Уведомление о
guest
0 Комментарий
Встроенные отзывы
Посмотреть все комментарии
0
Будем рады вашим мыслям, пожалуйста, прокомментируйте.x
()
x