Профілактика девіантної поведінки як рання профілактика злочинності

0 413

 
Запропонована вище типологія давіантної поведінки дозволяє поділити процес профілактики на три етапи. Перший етап – профілактика девіантних дій. Другий етап – профілактика деліктів. Третій етап – профілактика злочинів.
Зрозуміло, що відхилення від нормативних систем, не санкціонованих державою, значно менш суспільно небезпечне, ніж відхилення від нормативної системи права. Це пов’язано з тим, що, як ми зазначали вище, всі нормативні системи захищають обумовлену певним рівнем розвитку систему цінностей суспільства. Держава, санкціонуючи нормативну систему права, прагне захистити вищі, декларовані в цьому суспільстві, цінності. Тому, говорячи про меншу суспільну небезпеку девіантних дій, ми маємо на увазі те, що порушується цінність, яка в ієрархії цінностей посіла значно нижче місце, ніж ті, що захищені правом. На цьому етапі ресоціалізація особи ведеться методами, виробленими педагогічною наукою. Серед форм виховання превалює переконання.
Другий етап передбачає профілактику правопорушень. Важливість цього етапу полягає в тому, що особа, умовно кажучи, «проскочила» етап профілактики девіантних дій, а отже, як правило, має стійкі установки на порушення нормативної системи права. Тому арсенал засобів виховної роботи на цьому етапі мусить бути жорсткішим. Серед форм виховання превалює примус, але примус адміністративного характеру.
На останньому етапі уповноважені суб’єкти методами, властивими їм, та дозволеними чинним законодавством, впроваджують профілактичні заходи, спрямовані на превенцію злочинності. Цьому етапові властиві жорстка регламентація арсеналу профілактичних дій та порядку їх впровадження.
Зрозуміло, що кримінологічна профілактика, як і будь-яка профілактика, мусить спиратися на науково обґрунтований прогноз. При цьому сама профілактика повинна бути поділена на загально-соціальну та індивідуальну. Відповідно і методики прогнозування мусить бути як загальносоціальними, так і індивідуальними.
Починаючи з 70-х років ХХ ст., вітчизняні кримінологи приділяли значну увагу створенню методик індивідуального кримінологічного прогнозування. На нашу думку, найкращим продуктом цього наукового пошуку стали методики, створені колективом авторів науково-дослідної лабораторії при КВШ МВС СРСР на чолі з А.П. Закалюком.
І сьогодні триває творчий пошук, спрямований на створення методик індивідуального кримінологічного прогнозування, який опирається на теоретичні засади, сформульовані віце-президентом кримінологічної асоціації України, академіком Академії правових наук А.П. Закалюком. Назвемо їх:
1. Однією з найважливіших форм реалізації прикладної функції кримінології є індивідуальне кримінологічне прогнозування, на базі якого ґрунтується процес індивідуальної профілактики.

2. Тривалий час основними методологічними підходами, на базі яких розроблялись методики індивідуального кримінологічного прогнозування, були:
— клінічний підхід;
— детерміністський підхід;
— еталонний підхід.
3. Ці підходи в процесі індивідуального кримінологічного прогнозування обумовлювали стандартний набір таких недоліків:
а) низький рівень достовірності прогнозу;
б) громіздкий його інструментарій;
в) складний інструментарій прогнозу.
4. Позбутися названих недоліків дозволяє методологія типологічного підходу.
5. Згідно типологічної методології, теоретично виявляються типи кримінальної зараженості особи, та емпірично встановлюються прогностично вагомі показники і їх питома вага в процесі формування злочинця.
6. Деформації системи цінностей особи в основному формуються під впливом дисфункцій інститутів соціалізації.
7. Основними інститутами соціалізації підлітка сьогодні є сім’я, школа, засоби масової інформації (передусім телебачення, а згодом прогнозується «Іnternet»), безпосереднє соціальне оточення (виробничий або навчальний колектив, група дозвіллєвої діяльності).

Література :
 
1. Гилинский Я.И. Социология девиантного поведения как специальная социологическая теория. – Соц. исслед., 1991, № 4 – С.74.
2. Явич С.Л. Об исследованиях механизма действия права // Советское государство и право. – 1973.№ 8. – с.26-32
3. Социология / Г.В. Осипов (руководитель авт. кол.), Ю.П. Коваленко, Н.И. Щипанов, Р.Г. Яновский. – М.: Мысль,1990. 446 c: рис., табл.
4. Джужа О.М., Корецький С.М. Проблеми девіантної поведінки (кримінологічний аспект) // Науковий вісник. – 1999. — №1. – С. 179-183
5. Міллер А. Суть ранньої профілактики злочинів неповнолітніх // Радянське право. — 1986. – №4. – С.68-69.
6. Дж. Смелзер Социология // Соц. исследования. – 1992. — № 2. – С. 98-99.
 
 

Войти с помощью: 
Подписаться
Уведомление о
guest
0 Комментарий
Встроенные отзывы
Посмотреть все комментарии
0
Будем рады вашим мыслям, пожалуйста, прокомментируйте.x
()
x