Тема 4: Форма (устрій) держави

0 134

Контрольні запитання
1.У чому полягає сутність стилю керівництва?
2.Назвіть фактори, які визначають стиль керівництва.
3.Дайте характеристику демократичного стилю керівництва.
4.Дайте характеристику ліберального стилю керівництва.
5.Дайте характеристику авторитарного стилю керівництва,
6. У чому полягає поєднання стилів керівництва?
7.Дайте характеристику поведінських факторів стилів керівництва менеджера.
8.Види авторитетів менеджера і їх сутність.
 Мета: ознайомити студентів зформами держав, визначенням форм правління , устрою, політичних режимів, розподілом на види влади в устрої держави. Оволодіння студентами навичками, знаннями з предмету, щоб взаємопов`язати їх з раніше набутими для формування освітньої бази майбутнього юриста. Виховувати моделювання поведінки студента як майбутнього спеціаліста на основі отриманих знань та навичок.
 
 
План:
Поняття і структура форми держави. Форма правління держави. Державний устрій. Державно-правовий режим.  
 
Рекомендована література:
1. Крестовська Н.М., Матвєєва Л.Г. Теорія держави і права: Елементарний курс. Видання друге. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2008.
2. Колодій А.М., Копєйчиков В.В. Теорія держави та права. Навч. посібник.-К., 1995.
3. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник/ Пер. з рос.- Харків: Консум, 2001.
4. Сухонос В.В. Форма правління: термінологія, класифікація, характеристика (проблеми постіндустріальної епохи) // Держава і право. 36.наук праць.- К., 2003. — Вип 21. —С.57-63.
5. Телешун С.О. Державний устрій України: проблеми поліики, теорії і практики. — Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2000. —344 с.
6. ФарукшинМ.Х. Федерализм. Теоретические аспекти. — М. : Юристь, 2004. — 527 с.
7. Чиркин В.Е. Государствоведение. — 2-е изд., испр. и доп. — М.: Юрист, 2000. — 382 с.
8. Шаповал В.М. Державний лад країн світу: Довідник. — К.: Український центр правничих студій, 1999. — 320 с.
9. Якушик В. Різновиди політичних режимів // Віче — 1995. — № 9. — С. 129 — 133.
 
Питання для самоконтролю:
Дати поняття форми держави. Які були форми правління в рабовласницькій, феодальній, буржуазній, соціалістичній державі. Риси монархічної форми правління. Поняття тоталітаризму. Різновиди демократичного режиму. Поняття і ознаки ісламського фундаменталізму. Особливості парламентської республіки.  
 
Поняття і структура форми держави. Форма держави – порядок організації та здійснення державної влади в країні.
Структура форми держави включає в себе три взаємозалежні елементи: форму державного правління, форму державного устрою, форму політичного (державного) правління.

Форма державного правління – порядок утворення і організації вищих органів влади в державі.
Форма державного устрою – порядок поділу території держави на певні складові частини і співвідношення влади між ними і державою в цілому.
Форма державного режиму – порядок здійснення державної влади у певні способи, певними засобами і методами.
 
Форма правління держави. Форма правління розкриває три головні характеристики держави:
організацію самих найвищих органів держави, їх структуру, порядок освіти, ступінь участі населення в їх формуванні;
взаємостосунки самих найвищих органів влади один з одним і з населенням;
компетенцію цих органів.
Форма правління показує, хто править в державі, хто здійснює верховну владу. Розрізняють дві основні форми правління: монархічну і республіканську.
Монархія– форма державного правління, при якій державна влада зосереджена цілком або частково в руках однієї особи – монарха, передається у спадщину, не залежить від населення (як правило, не затверджується ним).
Найтиповіші риси монархічної форми правління полягають в наступному:
1) наявність одноосібного правителя;
2) династичне спадкоємство влади;
3) довічність правління: закони монархій не передбачають ніяких підстав для усунення монарха від влади;
4) концентрація в руках монарха всієї повноти влади;
5) відсутність якої-небудь відповідальності монарха за те, як він управляє країною. Він несе відповідальність тільки перед Богом і Історією.
Перераховані ознаки характеризують, як правило, необмежену (абсолютну) монархію, яка була властива рабовласницькому і феодальному суспільствах. Крім необмеженої існують обмежені монархії. Первинною формою обмеженої монархії була дуалістична. Ця форма характеризується тим, що разом з юридичною і фактичною незалежністю монарха існують представницькі органи із законодавчими і контрольними функціями. Виконавська влада належить монарху, який здійснює її безпосередньо або через уряд. Монарх хоча і не законодавствує, проте наділяє правом абсолютного вето, тобто має право затверджувати або не затверджувати прийняті представницькими органами закони. Деякі учені відносять до дуалістичних станово-представницькі феодальні монархії, що існували в Західній Європі в середні століття. В даний час класичних дуалістичних монархій не існує.

Смотрите также  Лекция 16. Конституционный контроль и надзор за рубежом

Інший різновид обмеженої монархії — парламентарна, або конституційна, де влада монарха законодавчо обмежена у всіх сферах діяльності. Цей інститут зберігається головним чином завдяки історичним традиціям. Показовий в даному відношенні приклад Іспанії, де після 40-річного терміну диктатури Франка в 1975 р. народ Іспанії висловився за відновлення монархії.
Для парламентарної монархії характерні наступні риси:
1) влада монарха обмежена у всіх сферах державної влади;
2) виконавча влада реалізується урядом, який відповідальний перед парламентом;
3) уряд формується з представників партії, що перемогла на виборах до парламенту;
4) главою уряду стає лідер партії, що володіє більшістю депутатських місць в парламенті;
5) закони приймаються парламентом, їх підписує монарх, але це чисто формальний акт, оскільки правому вето він не володіє.
В деяких країнах за монархом можуть зберігатися певні повноваження, наприклад право призначення глави уряду, міністрів, але тільки за пропозицією парламенту. Монарх не має права відхилювати кандидатуру міністра, якщо вона пройшла схвалення в парламенті. Монарх може приймати укази, але вони звичайно готуються в уряді і підписуються главою уряду або відповідним міністром (так звана контрасигнація). Без такого підпису укази монарха не мають юридичної сили. Уряд або міністр, що підписав указ монарха, беруть на себе відповідальність за виконання указу. Монарх може відправити уряд до відставки, якщо воно втратило довір’я парламенту. У свою чергу, уряд може запропонувати монарху в певних законом випадках розпустити парламент і призначити нові вибори.
Але не у всіх державах, де встановлена форма правління у вигляді парламентарної монархії, домінує парламент. Наприклад, в країнах, де існує двопартійна система (Великобританія, Канада, Австралія) або багатопартійна система з однією домінуючою партією (Японія), парламентська модель відносин між парламентом і урядом практично перетворюється на свою протилежність. Юридично парламент здійснює контроль за урядом. Але насправді уряд, що складається з лідерів партій, що володіють в парламенті більшістю, через партійні фракції контролює парламент. Ця система одержала назву системи кабінету.
Парламентарна монархія в наші дні існує у Великобританії, Бельгії, Іспанії, Норвегії, Швеції, Нідерландах і ін.
Республіка- форма державного правління, при якій вища державна влада здійснюється представницьким загальнонаціональним органом влади (парламентом), обраним населенням на певний строк.
Для республіканської форми правління характерні наступні ознаки:
1) верховна влада здійснюється виборними органами;
2) джерелом влади є народ, який реалізує цю владу за допомогою виборів самих найвищих і місцевих представницьких органів влади, а також органів місцевого самоврядування, що проводяться через певні проміжки часу;
3) терміновість повноважень самих найвищих представницьких органів влади (парламент, президент);
4) використовування інститутів демократії в різноманітних формах;
5) юридична і політична відповідальність глави держави і інших посадовців.
В даний час республіканська форма правління — сама розповсюджена в світі. Розрізняють два основні різновиди республіканської форми правління — президентську і парламентарну республіки.
Президентська республіка має особливості:
1) поєднання в руках президента повноважень глави держави і глави уряду;
2) вибори президента на основі загальних виборів, тим самим він одержує свій мандат безпосередньо від народу;
3) президент володіє значними повноваженнями, він самостійно формує уряд, який несе відповідальність перед президентом, а не перед парламентом. До президентських республік відносяться США, Аргентина, Мексика, Бразилія і ін.
Головна особливість парламентарної республіки полягає в тому, що уряд формується парламентом з числа депутатів партії, що має більшість в парламенті. Уряд несе відповідальність перед парламентом, а не перед президентом. До інших особливостей цього різновиду республіки відносяться:
1) верховна влада належить парламенту;
2) президент обирається не всенародно, а парламентом або спеціальною колегією, утворюваною парламентом;
3) уряд формується тільки парламентським шляхом, при цьому главою уряду є не президент, а лідер правлячої партії або партійної коаліції;
4) оголошення парламентом вотуму недовір’я уряду означає, що уряд не користується підтримкою парламентської більшості і повинне піти у відставку.
Парламентарна республіка характеризується сильною законодавчою владою і підлеглістю їй виконавської влади. Як правило, в парламентарній республіці президент не володіє правому вето на закони, правом проведення референдуму, введення надзвичайного положення. В даний час парламентарними республіками є Фінляндія, Німеччина, Італія, Туреччина, Угорщина, Індія і ін.
В багатьох державах використовується форма правління у вигляді змішаної республіки з елементами президентської і парламентарної республік. Наприклад, разом з сильним президентом, який одночасно є главою уряду, у формуванні уряду бере участь і парламент, наприклад затверджує кандидатури міністрів, представлені президентом. При цьому уряд несе відповідальність не тільки перед президентом, але і парламентом. Інший варіант змішаної республіки — підвищена самостійність уряду, підвищена роль глави уряду.
Змішані республіки встановлюються головним чином в країнах, які нещодавно повалили тоталітарні режими (Польща, Португалія, Болгарія, Росія і ін.).
Разом з тим деякі республіки перетворюються на «монархічні». Це ті, в яких президент займає свій пост довічно, наприклад КНДР.
В умовах військових режимів виникають президентсько-мілітаристські республіки. Частіше всього це тимчасова форма, але в Алжірі і Нігерії вона проіснувала більше десяти років. Тут встановлюється військове правління: верховна влада спирається на армію.
 
3. Державний устрій.
Існує два різновиди державного устрою: проста (унітарна держава) і складна (федеральна держава).
Унітарна держава – проста єдина держава, частинами якої є адміністративно-територіальні одиниці, що не мають суверенних прав.
Унітарна держава є єдиною, злитою державою, що не має в своєму складі державних утворень. Йому властиві наступні риси:
1) єдиний центр державної влади, тобто єдина, загальна для всієї країни система самих найвищих і центральних органів влади (парламент, уряд, Верховний суд);
2) одна система законодавства;
3) єдине громадянство;
4) єдина судова система;
5) одноканальна система податків, тобто всі податки збираються по країні і акумулюються в центрі;
6) адміністративно-територіальні одиниці не володіють політичною самостійністю, але наділяються достатньо широкою компетенцією в економічній, соціальній, культурній сферах. Як правило, адміністративно-територіальні одиниці мають однаковий правовий статус (однойменні), займають рівне положення по відношенню до держави в цілому (так звані симетричні унітарні держави). Якщо ж на території унітарної держави є регіони, що володіють національними, культурними, історичними особливостями, то створюється політична або адміністративна автономія (асиметричні унітарні держави). Має рацію у таких автономій дещо ширше, ніж у звичайних адміністративно-територіальних одиниць, але межі цієї самостійності встановлюються самими найвищими органами влади країни.
Федерація — складний державний устрій, для якого характерна наявність у складі держави інших державних утворень. В науковому значенні федерацією є союз держав, заснований на договорі або конституції. Державні утворення, що входять у федерацію, носять назву суб’єктів. По кількості суб’єктів федеральні держави відрізняються один від одного. Наприклад, в США — 50 суб’єктів (штатів), в Швейцарії — 23 суб’єктів, в Росії — 89 суб’єктів, в Індії — 25 штатів і т.д. Всього в світі більше 20 федеральних держав, є багатонаціональні — Росія і малонаціональні — Німеччина, Австрія і ін. До федеральних відносяться також Малайзія, Нігерія, Танзанія, Канада, Мексика, Аргентина, Австралія і ін.
Федерації характеризуються наступними рисами:
1) певна політична і юридична самостійність суб’єктів наприклад, суб’єкти можуть мати свої конституції (США, Мексика, Німеччина), своє громадянство (США);
2) дворівнева система органів державної влади: наряду з федеральними органами є органи влади суб’єктів федерації;
3) дві системи законодавства — загальнофедеральна і суб’єктів;
4) в двопалатному парламенті одна з палат представляє інтереси суб’єктів;
5) наявність подвійного громадянства (не у всіх федераціях);
6) двоканальна система податків;
7) розмежування предметів ведення федерації і її суб’єктів.
Конфедерація – тимчасовий союз суверенних держав, які об’єдналися для досягнення певних цілей і спільно здійснюють низку напрямків державної діяльності при збереженні в інших питаннях повної самостійності.
На сучасному етапі конфедеративних об’єднань в «чистому» вигляді не існує. Конфедерацією були США в 1781 — 1787 рр. (а фактично до 1791 р., коли набули чинності перші десять поправок до Конституції США); Швейцарія — в 1815-1848рр.; З’єднана Арабська Республіка, що сполучала Єгипет і Сірію, — в 1958-1961рр.; Сенегамбія, об’єднуюча африканські держави Сенегал і Гамбію, — в 80 рр.
Конфедерації властиві наступні особливості:
1) збереження за державами суверенітету, що об’єдналися, практично в повному обсязі. Вони продовжують мати власні державні органи, громадянство, конституцію, законодавство, самостійно здійснюють державну владу на своїй території;
2) вона створюється на договірній основі, тому носить добровільний характер;
3) для досягнення цілей, що послужили підставою для об’єднання, формуються необхідні органи управління, які можуть : ухвалювати управлінські рішення і нормативні акти по обмеженому колу питань;
4) відсутність єдиного громадянства і єдиної території;
5) суверенітет належить кожній з держав, що об’єдналися;
6) рекомендаційний характер актів органів конфедерації; для вступу їх в силу потрібне схвалення самими найвищими органами суб’єктів об’єднання;
7) немає загальної конфедеративної власності, податків; фінансові засоби утворюються за угодою суб’єктів;
8) здійснення оборони конфедерації союзною армією, яка складається з військових формувань суб’єктів конфедерації;
9) право сецесії, тобто вільного виходу з конфедерації в односторонньому порядку без згоди інших членів.
Конфедерація — тимчасовий союз держав, звичайна нестійка освіта, тому з часом переростає у федерацію або приводить до розпаду конфедерації.
До міждержавних об’єднань відноситься співдружність. Наприклад, до 1946 р. існувало британська співдружність націй, в даний час діє Співдружність Незалежних Держав (СНД).
СНД було створено в 1991 р. і включає 12 колишніх союзних республік, що входили раніше в СРСР. СНД є міждержавним союзом суверенних держав, що володіють повною міжнародною правосуб’єктністю, заснований на рівності членів і обліку позиції кожної держави. СНД створено для реалізації наступних задач:
1) співпраця в політичній, економічній, гуманітарній і інших областях;
2) забезпечення основних прав і свобод людини відповідно до загальноприйнятих принципів і норм міжнародного права;
3) формування загальної позиції з ключових питань міжнародного характеру, проведення сумісних зовнішньополітичних дій і ініціатив;
4) військово-політична співпраця, об’єднання зусиль для запобігання і врегулювання озброєних конфліктів, сумісна охорона зовнішніх меж;
5) боротьба з організованою злочинністю і ін.
Для вступу в СНД нових членів необхідно, щоб держава-претендент розділяла цілі і принципи СНД, визнавало його Статут. Потрібна також згода на вступ нового члена всіх держав — членів СНД. Вихід же з СНД вільний, він можливий в односторонньому порядку при попередньому письмовому попередженні за 12 місяців хранителя Статуту СНД, яким є Республіка Білорусь.
 

Войти с помощью: 
Подписаться
Уведомление о
guest
0 Комментарий
Встроенные отзывы
Посмотреть все комментарии
0
Будем рады вашим мыслям, пожалуйста, прокомментируйте.x
()
x