Висновок. На основі викладеного у лекції варто зробити висновок: Проблема профілактики злочинності невідривна від інших складових предмета кримінології

0 514

На основі викладеного у лекції варто зробити висновок: Проблема профілактики злочинності невідривна від інших складових предмета кримінології. Вона як би завершує все, що пов’язано з існуванням злочинності у людському суспільстві і протидією їй. Розуміння злочинності як явища, що проникає у суспільство усіма своїми коренями, причин її, що відображають суперечливість її функціонування, особистості тих, кого саме суспільство перетворює на злочинців, і є та база, на якій будується теорія профілактики злочинності. Саме тому проблема профілактики злочинності розглядається на трьох рівнях: загальносоціальному, спеціально-кримінологічному і індивідуальному. Оскільки злочинність — явище соціальне (одне із соціальних явищ), необхідно виходити з того, що успішною боротьба з нею може бути лише тоді, коли підхід до неї буде комплексним, як при її вивченні, так і при розробці заходів профілактики. Тому боротьба зі злочинністю у широкому загальносоціальному плані (у кримінології це, в першу чергу, пов’язана з ідеєю профілактики злочинів) є здійснення заходів економічних, соціально-культурних, виховних і, нарешті, правових. При цьому очевидно, що політична у суспільстві — це те, що може звести нанівець будь-які форми і методи керівництва суспільством, довести їх до хаосу і розвалу або, навпаки, привести до стабілізації громадського (і державного) організму. До загальносоціальних видів профілактики злочинності відносяться: а) розвиток і вдосконалення економічних відносин, технологічних процесів і технічного оснащення виробництва — промислового, сільськогосподарського, що нерозривно пов’язано з підвищенням життєвого рівня і матеріального добробуту людей; б) підвищення рівня культури членів суспільства, поліпшення їх освіти, а отже, вихованості, встановлення моральних поглядів, заснованих на всьому те найкраще, що накопичило людство у даній області за весь період свого розвитку. Ці заходи, звичайно, не прямо направлені на боротьбу зі злочинністю. Більше того, розвиваючи, скажімо, культуру і мистецтво, люди менше всього думають про боротьбу зі злочинністю, але висока культура і вихованість — надійні гаранти зменшення злочинності (хоча і не гаранти її зникнення, з чим люди, ймовірно, повинні змиритися). Названі заходи опосередковано впливають на стан злочинності, і чим вище рівень економічного, технічного, культурного стану суспільства, тим більше підстав вважати, що злочинність у такому суспільстві буде нижче, ніж у суспільстві, що живе у економічній розрусі, соціальній та політичній нестійкості, у суспільстві, де піклування про людей декларується (навіть є спекулятивним політичним гаслом), але не втілюється у життя. Профілактика злочинів, сприймаючи ці загальносоціальні процеси (їх негативний прояв), рекомендує, як слід було б вчинити у тих чи інших ситуаціях. Такі рекомендації тоді ефективні, коли даються із урахуванням реальних можливостей суспільства (економічних, фінансових і т. д.), а не абстрактно теоретично. У той же час профілактика злочинів гостріше бачить негативний вплив на життя суспільства тих чи інших, скажімо, економічних експериментів (чого, на жаль, не хочуть визнавати багато економістів і політиків). Тому її заходи далеко не відразу сприймаються і, тим більше, реалізуються. Оскільки заходи профілактики злочинності можуть бути і економічними, і виховними, і організаційно-технічними, і правовими, і демографічними, і психологічними, і т. д., то чи може кримінолог-учений з достатнім ступенем компетентності дати рекомендації у всіх цих галузях науки, проявах соціального життя? Очевидна відповідь: ні, не може. Але бачити вузькі місця в тих чи інших галузях життя, виробництва, розподільних відносинах, стан виховної роботи, недоліки в діяльності правоохоронних органів і т. д. кримінолог не тільки може, але і бачить їх гостріше, ніж конкретний фахівець.

Якщо кримінологія вказує на криміногенність тих чи інших явищ в економіці, соціальній сфері тощо та висловлює загальні рекомендації, що варто було б зробити для зменшення їх негативного ефекту, то подальша конкретизація необхідних для профілактики злочинності заходів — прерогатива інших конкретних наук, сфер знань соціальної та економічної практики, зокрема й профілактики злочинів. У цьому випадку кримінолог може перетворитися на консультанта, який підкаже, що реально для виконання, а що ні, які терміни вирішення проблеми реальні, а які — ні.

Спеціально-кримінологічні заходи профілактики злочинності можуть бути загальними і конкретними. Вони, хоча і зачіпають, допустимо, сферу управління, проте є такими, що не потребують удосконалення великих її блоків, а вимагають зміни якихось частин, наприклад зміни обліку та звітності грошових коштів або матеріалів у будь-якій галузі виробництва чи управління, що зніме (на певний період часу) небезпеку розкрадань або інших зловживань. Конкретні рекомендації — ще більш вузькі за своєю цілеспрямованості, наприклад заходи організації охорони матеріальних засобів на конкретному підприємстві.
Кримінологи за роки свого «втручання» у соціальне життя напрацювали чимало практично значимих рекомендацій щодо профілактики злочинів у різних галузях промисловості і сільського господарства. Заходи щодо запобігання злочинності стосуються як організації виробничих процесів (з точки зору їх криміногенної вразливості), так і виховної роботи з різними категоріями працюючих, а також методів обліку, охорони матеріальних засобів і т. д. Ці рекомендації могли з’явитися на світ лише у результаті тривалого і всебічного вивчення конкретних галузей народного господарства. Такий напрям у кримінології не вичерпано, адже форми господарювання, їх структури змінюються, відповідно змінюються і умови, що сприяють вчиненню злочинів, а значить, повинні удосконалюватися профілактичні заходи.
Заходи профілактики різні для різних видів злочинів (наприклад, для корисливих і насильницьких, вбивств і зґвалтувань, крадіжок і шахрайств тощо). «Блоки» злочинності теж вимагають специфічних заходів (скажімо, організована злочинність — одних заходів, рецидивна — інших, жіноча — третє тощо). Всередині ж цих загальних блоків різні і численні види конкретних злочинів, що вимагають конкретних для їх профілактики заходів.
Поділ злочинності на рівні визначає особливості індивідуальної профілактики, бо окремі злочини вчиняються людьми, кожен з яких неповторний, і виховна робота з ними вимагає індивідуального підходу. У цій своїй частині кримінологія, зокрема профілактика злочинів, вступає у контакт перш за все з такою наукою, як психологія (не випадково серед юридичних наук чільне місце завоювала нині кримінальна (правова) психологія).
Профілактика злочинності, її планування, координація між регіонами, всередині них і органами, що здійснюють таку діяльність, необхідна, адже злочинність кордонів не визнає (тяжкі її форми особливо). Тому профілактика злочинності є діяльність, що вимагає скоординованої роботи перш за все правоохоронних органів на території всієї країни. Роз’єднаність неприпустима і нічого, крім шкоди, принести не може. Цілями координації можуть слугувати спеціально створені для цього організаційні структури. Таким чином, профілактика злочинів — сама по собі складна теоретична проблема, що реалізується у різноманітних практичних заходах як загальносоціального плану, аж до конкретних технічних заходів, так і спеціально-кримінологічних і правових, включаючи пропозиції щодо вдосконалення законодавства.
 
 

Войти с помощью: 
Подписаться
Уведомление о
guest
0 Комментарий
Встроенные отзывы
Посмотреть все комментарии
0
Будем рады вашим мыслям, пожалуйста, прокомментируйте.x
()
x