Висновок

0 83

Вступ
ПЛАН
Одеса – 2011
 
 1. Поняття попередження злочинів. Цілі, завдання, функції та межі профілактики злочинів.
2. Система профілактики злочинів. Класифікація профілактичних заходів.
3. Методи та форми попереджувальної діяльності.
 
  
З розвитком людства діяльність, що її проводять у сфері охорони правопорядку, зазнала значних змін. Найважливішою з них є та, що міри кримінального покарання почали співвідноситися із заходами попередження злочинів, причому в багатьох країнах світу, в тому числі в Україні, цим заходам надається пріоритетне значення. Вперше проблему попередження злочинів поставив один з основоположників кримінології — італієць Ч. Беккарія у своїй книзі «Про злочини і покарання», яка вийшла у світ 1764 р.
Попередження злочинності і окремих злочинів є головною проблемою кримінології і вирішальним напрямком боротьби зі злочинністю. В предмет цієї науки обов’язково входить розробка профілактичних заходів. Треба сказати, що понятійний апарат даного розділу, ще не є усталені. Тут вживаються такі терміни, як “попередження”, “профілактика”, “запобігання”, “превенція”. Одні автори розглядають їх як рівнозначні, інші – ні. Оскільки цей розділ кримінології є найбільш прикладним, то існуюча плутанина в поняттях не може не відображатися негативно на практиці боротьби зі злочинністю. Тому у цій справі доцільно спочатку розібратися зі змістом вказаних вище термінів.
 
1. Поняття попередження злочинів. Цілі, завдання, функції та межі профілактики злочинів
 
Сьогодні попередження злочинів розуміється як предметне існуюча система соціального регулювання, що охоплює спеціалізовані органи і формування громадськості, які, застосовуючи досягнення науки, намагаються забезпечити виконання чинних законів.
Попереджувальна діяльність надзвичайно різноманітна, що відображається передусім у спеціальній термінології. Крім категорії «попередження злочинів», що застосовується для визначення родового поняття, використовуються також «профілактика», «запобігання», «припинення». На жаль, дотепер у кримінологічній літературі відсутнє жодне концептуальне розуміння відповідних понять та їх співвідношення. Тривалі дискусії, безсумнівно, породжували і далі породжують відому плутанину, а в ряді випадків — істотні суперечності щодо розв’язання проблем попередження злочинів. Виходячи з цих міркувань, доцільно визначити такі дискусійні положення.
Деякі автори не ототожнюють поняття «попередження» та «профілактика», надаючи кожному окреме тлумачення та різний логічний обсяг. Зазначимо, що запропонована термінологічна дискусія стосовно розмежування цих понять, що визначають одне й те саме явище, явно недоцільна, оскільки не має теоретичного та практичного сенсу, є явно надуманою, поглиблює понятійну плутанину, змушує вчених «переключатися» з аналізу змісту явища на його етимологічну оболонку. Доцільно пригадати, що термін «профілактика» перейшов у кримінологію з медичної практики масових щеплень проти хвороб. Тут мається на увазі не можлива хвороба конкретного індивіда. Таким чином можемо визначити кримінологічну профілактику як попередження негативного впливу криміногенних факторів (причин та умов) безвідносно до конкретного злочину.

Отже, як вважає А.Ф. Зелінський, профілактика не має на увазі конкретний злочин, а забезпечується через попередження криміногенних ситуацій, їх усунення, ослаблення дії криміногенних факторів, захисту об’єктів від посягань тощо. Поряд з тим, запобігання злочинам спрямоване на перешкоджання здійсненню злочинного наміру конкретної особи до початку посягання на стадіях виявлення наміру або готування до злочину. Припинення направлене на злочинну діяльність, що вже розпочалася, та має за мету забезпечити ненастання її шкідливих наслідків.
Попередження злочинів — це найгуманніший засіб підтримки правопорядку, забезпечення безпеки охоронюваних правом цінностей. Здійснення його, поряд із захистом суспільства від злочинних посягань, уберігає також нестійких громадян від подальшого морального падіння, не даючи їм стати злочинцями, і тим самим позбавляє їх від кримінального покарання. Попередження злочинів є найефективнішим засобом боротьби зі злочинністю, оскільки кримінально-правові заходи мають обмежений характер.

Поняття «попередження злочинів» може тлумачитися у вузькому (кримінально-правовому) і широкому (соціально-політичному) значенні. Під кримінально-правовим попередженням розуміють превентивні заходи, які здійснюються у процесі призначення покарання та його виконання. У такому плані ідея попередження злочинів пронизує всю систему кримінально-правових, кримінально-процесуальних і кримінально-виконавчих інститутів.
Разом з тим практика боротьби зі злочинністю показує, що для справжнього попередження злочинів потрібно виходити з більш широких позицій — економічних, соціально-політичних, моральних, психологічних, правових тощо. Такий підхід дає можливість сформулювати це поняття у широкому значенні, яке включає в себе різні антикриміногенні заходи державних органів і громадських організа­цій. Йдеться про те, щоб не допустити існування злочинності у майбутньому, а в найближчій перспективі — якомога більше скоротити її прояви у суспільстві. Попередження злочинів є системою дій щодо антисуспільних явищ та їх детермінант з метою зниження рівня злочинності й усунення криміногенних факторів.
Отже, попередження злочинів розглядається як соціально-правовий процес, що обмежує або ліквідує чинники, які детермінують злочинність. У найзагальнішому вигляді попередження злочинів забезпечується всією сукупністю заходів, що їх здійснюють державні органи і громадські організації, спрямованих на вдосконалення суспільних відносин і поліпшення життя народу.
У зв’язку з цим визначення предмета попередження злочинів як наукової дисципліни зводиться до того, щоб встановити його співвідношення з предметом кримінології. Є дві точки зору на цю проблему. Ряд авторів, погляди яких найпоширеніші, вважає, що теорія попередження злочинів є складовою частиною кримінології. Інші стверджують, що теорія попередження злочинів вже «відокремилася» від кримінології, оскільки багато її проблем не вкладається у межі предмета кримінології. Ми вважаємо, що попередження злочинів, як наукова дисципліна, спирається на теоретичні положення кримінології і широко ними користується, але не зводиться тільки до них. Ця частина кримінології має більш прикладний характер.
Предметом теорії попередження злочинів є: 1) поняття попереджувальної діяльності; 2) її види, форми, рівні; 3) суб’єкти й об’єкти цієї діяльності; 4) організаційні та правові основи; 5) тактика і методика здійснення попереджувальних заходів; 6) особливості попередження окремих видів злочинів. Усі ці елементи тісно пов’язані між собою, обумовлюють один одного, і відповідно зміст навчального курсу виступає не як механічна сукупність знань, а як їх система. Даний навчальний курс складається із Загальної і Особливої частин.
У Загальній частині дається характеристика попереджувальної діяльності як наукової дисципліни — її предмет і система, виникнення і розвиток, місце в системі наук, основний понятійний апарат, мета, завдання, принципи, функції. Крім того, у цій частині розглядаються компетенція суб’єктів попереджувальної діяльності, її види, класифікація попереджувальних заходів, тактика й методика їх здійснення, прогнозування і планування заходів боротьби зі злочинністю, організація взаємодії між суб’єктами цієї діяльності. В Особливій частині увага приділяється як детермінантам, так і заходам попередження окремих видів злочинів: неповнолітніх та молоді, рецидивної, організованої, професійної, насильницької злочинності, у сфері економіки, необережних злочинів, «фонових явищ» тощо.
Тепер необхідно визначитися з понятійним апаратом теорії попередження злочинів. У науковій літературі та законодавчих актах використовуються такі терміни, як «попередження», «профілактика», «запобігання», «превенція». Чимало вчених вкладають у ці поняття неоднаковий зміст, виходячи з різних рівнів, напрямів та видів попереджувальної діяльності.
На наш погляд, розрізнення цих понять є надуманим, таким, що суперечить буквальному змісту зазначених слів. Адже кожне з них означає одне й те саме: щось упередити, не допустити. Всі ці слова є взаємозамінними синонімами. Тому заходи рівнозначно можуть бути або попереджувальні, або профілактичні, або запобіжні, або превентивні. Так само діяльність однаково може бути або попереджувальна, або профілактична, або запобіжна, або превентивна. Все це — одне й те саме. В основу ж розмежування попереджувальної діяльності за рівнями, напрямами, видами має бути покладений аналіз її змісту, а не вживання в одних випадках терміна «попередження», а в інших — «профілактика».
Боротьба зі злочинністю як соціальним явищем завжди передбачає ефективну профілактику конкретних злочинів. У зв’язку з цим поняття профілактики можна розуміти як у вузькому, так і в широкому значенні. У широкому трактуванні — це недопущення злочинів взагалі, тобто утримання окремих членів суспільства від злочинних дій. Можна сказати й інакше: це діяльність щодо недопущення порушень норм кримінального права членами суспільства. У вузькому значенні під профілактикою розуміють діяльність, по-перше, щодо виявлення й усунення детермінант конкретних злочинів; по-друге, виявлення осіб, здатних до вчинення злочинів, і проведення з ними відповідної роботи.
Профілактика у широкому розумінні підпорядкована завданням боротьби зі злочинністю як явищем, у вузькому — попередженню конкретних злочинів з боку окремих осіб. На індивідуальному рівні профілактика злочинів включає також їх відвернення і припинення. Коли попереджувальна діяльність виявилася малоефективною, тоді й виникає потреба у відверненні чи припиненні злочину. Відвернення застосовується на стадії готування до злочину, а припинення — на стадії замаху на злочин. Таким чином, попередження (профілактика) і відвернення та припинення злочинів тісно взаємопов’язані. Всі вони підпорядковані загальним завданням боротьби зі злочинністю.
Профілактика злочинів відрізняється від інших видів соціального управління своєю цілеспрямованістю на зміцнення безпеки право-охоронюваних цінностей — інтересів держави, суспільства, прав і свобод громадян — шляхом усунення факторів, які детермінують злочинні дії. Ще одна ознака профілактики злочинів полягає у тому, що вона є цілісною системою. Як і будь-яка система, вона має інформаційне забезпечення, головним елементом якого є правові норми, що регулюють попереджувальну діяльність.
Отже, під профілактикою (попередженням) злочинів треба розуміти особливий вид соціального управління, який покликаний забезпечити безпеку правоохоронюваних цінностей і полягає у розробці та здійсненні спеціальних заходів щодо виявлення й усунення детермінант злочинності, а також справлянні запобіжного впливу на осіб, схильних до протиправної поведінки.
Найважливішими складовими профілактики злочинів є органи, організації, особи, які здійснюють запобіжні заходи, а також самі ці заходи. Істотним для теорії і практики боротьби зі злочинністю є виявлення специфіки дій суб’єктів профілактики і відповідно масштабів здійснюваних ними запобіжних заходів та аналіз конкретної спрямованості цих заходів. Зауважимо, що питання про рівні профілактики злочинів не дістало однозначного вирішення. Найбільш обґрунтованою є точка зору О.М. Яковлєва, який виділяє три рівні попередження злочинів:
1) загальносоціальна профілактика, тобто попереджувальна діяльність, що здійснюється у суспільстві в цілому;
2) профілактика у соціальних групах і колективах;
3) індивідуальна профілактика (рання і безпосередня).
Виділяють також четвертий рівень — профілактику злочинів на регіональному або галузевому рівні.
Розглядаючи структуру профілактики злочинів під кутом зору конкретної спрямованості превентивних заходів, можна виділити два види цієї діяльності. До першого з них — загальної профілактики — належать заходи, мета яких полягає у створенні об’єктивних умов, що виключають або утруднюють вчинення злочинів. Другий вид — індивідуальну профілактику — становлять заходи, спрямовані на недопущення злочинної поведінки з боку конкретної особи.
Складнішу будову структури попереджувальної діяльності дає Г.А. Аванесов. Він поділяє профілактику злочинів на: загальну, спеціальну й індивідуальну, а також на моральну, кримінально-правову, кримінологічну та спеціальну. Зазначимо, що поділ профілактики на два види — загальну та індивідуальну — міцно закріпився у діяльності органів внутрішніх справ.
Під загальною профілактикою злочинів треба розуміти діяльність щодо виявлення детермінант злочинності, а також розробку і здійснення заходів, спрямованих на їх усунення чи нейтралізацію. Така діяльність здійснюється державними органами та громадськими організаціями і зачіпає інтереси всіх членів суспільства.
Разом з тим, детермінанти злочинів, до якої б сфери соціальної дійсності вони не належали, діють лише опосередковано — через особу, схильну до злочинної поведінки. З урахуванням цього попереджувальний вплив має здійснюватися не тільки на зовнішні (стосовно особи) фактори, а й на саму особу. Сукупність взаємопов’язаних виховних та примусових заходів впливу на особу з метою недопущення вчинення нею злочину становить індивідуальну профілактику злочинів. Виділяючи індивідуальну профілактику в особливий вид попереджувальної діяльності, слід пам’ятати, що вона нерозривно пов’язана із заходами загальної профілактики, оскільки остання є тим фундаментом, на якому будується вся індивідуальна робота з правопорушниками.
У науковій літературі можна зустріти і більш конкретизоване визначення індивідуальної профілактики — як системи цілеспрямованого, організованого, з урахуванням педагогічних вимог виховного впливу на свідомість, почуття, волю профілактованої особи з метою усунення, нейтралізації, блокування у неї негативних і одночасно формування позитивних якостей, стереотипів і звичок законослухняної поведінки.
Суспільство — це складний соціальний організм, кожна сфера якого складається з відносно самостійних суспільних відносин, зв’язків, процесів. Тому профілактика злочинів як система має власну «добірку» компонентів (підсистем). Це передусім сама попереджувальна діяльність, що здійснюється у певному просторі, тобто йдеться про межі її поширення. Сфера профілактики злочинів, яку вона охоплює, надзвичайно широка. Нині вона не може залишатися полем діяльності одних лише правоохоронних органів. У ній мають брати участь усі державні органи, громадські формування і громадяни України.
Зазначимо, що профілактика злочинів є конкретною діяльністю, яка мусить бути обмежена рамками закону, хоч при цьому потрібно вирішувати великий обсяг завдань із заздалегідь не встановленим і змінюваним змістом. Межі цієї діяльності залежать від запобіжного впливу на певні об’єкти, його змісту, цілей, завдань. Ці ознаки і окреслюють сферу функціонування профілактики злочинів. Отже, межі профілактики визначаються усією системою соціально-політичних, економічних, організаційних, моральних, психологічних, виховних, правових та інших засобів впливу, але вони охоплюють тільки ту сферу, в якій діють чинники, що детермінують злочини та інші правопорушення.
Розкрити з достатньою повнотою зміст профілактики злочинів можна лише за умов урахування й аналізу функцій, які вона виконує, а також цілей і завдань, що стоять перед нею. Коригуючи у специфічних формах взаємозв’язок особи і суспільства, вона впливає на поведінку людей та суспільні інтереси. Ця роль випливає з властивої їй попереджувально-регулятивної функції — не лише перешкоджати розвиткові одних і допомагати вдосконаленню інших суспільних відносин, а й, долаючи суперечності, що виникають між особою і суспільством, сприяти утвердженню їх соціально-позитивного взаємозв’язку.
Профілактика злочинів спрямована на недопущення протиправної поведінки і тим самим активно проявляє свою охоронну функцію. Вона реалізує не тільки засоби переконання, а й примусу до осіб, які не хочуть ставати на шлях виправлення. Таким чином, основною метою охоронної функції є захист суспільних інтересів та соціальних цінностей, особи і держави від злочинних посягань. Виконуючи регулятивну функцію, профілактика покликана забезпечити таку поведінку людей, яка б відповідала спеціальним вимогам, закріпленим у нормах права.
Профілактика злочинів виконує також виховну функцію, оскільки її призначення не у примусі, а в переконанні, тобто не в тому, щоб покарати, а в тому, аби виховати таку особу, яка б не допускала вчинення злочинів. Профілактика постійно реалізує й ідеологічну функцію, призначення якої полягає у забезпеченні загальної ідейної спрямованості попереджувальних заходів, ідеологічному обґрунтуванні їх змісту, правильному визначенні шляхів, форм і методів практичної діяльності. На жаль, на сучасному етапі розвитку нашої держави питанням ідеології не приділяється належної уваги. А це фактор, який цементує єдність усього суспільства.
Здійснення прогностичної функції збагачує теорію і практику профілактики злочинів інформацією, яка дає можливість намічати пріоритетні напрями у боротьбі зі злочинністю.
Профілактика злочинів має свої цілі. Вони конкретизуються на різних етапах розвитку суспільства, а також залежно від її напрямів, рівнів і видів.
Основними цілями, профілактики є:
— обмеження дії негативних явищ і процесів, взаємопов’язаних зі злочинністю;
— усунення (нейтралізація) детермінант злочинних проявів;
— ліквідація криміногенних факторів у мікросередовищі особи, які формують її антисуспільну позицію і мотивацію злочинної поведінки;
— превентивний вплив на особу, яка за своїм антисуспільним способом життя здатна вчинити злочин.
Виходячи із вказаних цілей, завданнями профілактики злочинів є:
1) виявлення й аналіз явищ, процесів, обставин, які виступають детермінантами злочинів;
2) вивчення чинників, що призводять до формування особи злочинця та реалізації злочинних намірів;
3) встановлення кола осіб, від яких можна очікувати вчинення злочинів, і цілеспрямований профілактично-виховний вплив на них;
4) усунення або нейтралізація криміногенних факторів на індивідуальному рівні.
Ці загальні завдання конкретизуються залежно від рівнів, видів, форм і методів попереджувальної діяльності. Тому загальна ефективність профілактики залежить від того, як виконуються конкретні завдання, що стоять перед нею.
Попереджувальна діяльність ґрунтується на певних принципах, провідне місце серед яких займають:
— законність — дотримання вимог закону всіма без винятку суб’єктами профілактики;
— гуманність — захист гідності та інтересів людини шляхом очищення її духовного світу від антисуспільних установок і орієнтацій, усунення чинників деформації особи;
— наукова обґрунтованість — використання форм, методів і засобів попереджувальної діяльності, розроблених та рекомендованих наукою;
— демократизм — широка участь у боротьбі зі злочинністю державних органів, громадських формувань та окремих громадян;
— диференціація — врахування специфіки факторів, що детермінують злочинність шляхом криміногенного впливу на особу, а також індивідуальних особливостей правопорушників;
— своєчасність — випереджаюче проведення превентивних заходів, які б не дали можливості вчинити злочин;
— плановість — здійснення профілактичної діяльності за відповідною програмою, а не спонтанно;
— комплексність — використання різноманітних форм, методів і засобів попередження, спрямованих не тільки на злочинність, а й на ті соціальні, економічні, політичні, духовні та інші фактори, які її обумовлюють.1. Попереджувальна діяльність надзвичайно різноманітна, що відображається передусім у спеціальній термінології.
2. Кримінологічна профілактика — це попередження негативного впливу криміногенних факторів (причин та умов) безвідносно до конкретного злочину.
3. Запобігання злочинам спрямоване на перешкоджання здійсненню злочинного наміру конкретної особи до початку посягання на стадіях виявлення наміру або готування до злочину.
4. Припинення направлене на злочинну діяльність, що вже розпочалася, та має за мету забезпечити ненастання її шкідливих наслідків.
5. Попередження злочинів — це найгуманніший засіб підтримки правопорядку, забезпечення безпеки охоронюваних правом цінностей.
6. Попередження злочинів є найефективнішим засобом боротьби зі злочинністю, оскільки кримінально-правові заходи мають обмежений характер.
7. Поняття «попередження злочинів» може-тлумачитися у вузькому (кримінально-правовому) і широкому (соціально-політичному) значенні.
8. Під кримінально-правовим попередженням розуміють превентивні заходи, які здійснюються у процесі призначення покарання та його виконання.
9. Попередження злочинів, як соціально-правовий процес обмежує або ліквідує чинники, які детермінують злочинність.
10. Предметом теорії попередження злочинів є: 1) поняття попереджувальної діяльності; 2) її види, форми, рівні; 3) суб’єкти й об’єкти цієї діяльності; 4) організаційні та правові основи; 5) тактика і методика здійснення попереджувальних заходів; 6) особливості попередження окремих видів злочинів.
11. Даний навчальний курс складається із Загальної і Особливої частин.
12. Боротьба зі злочинністю як соціальним явищем завжди передбачає ефективну профілактику конкретних злочинів.
13. У широкому трактуванні профылактика — це недопущення злочинів взагалі, тобто утримання окремих членів суспільства від злочинних дій.
14. У вузькому значенні під профілактикою розуміють діяльність, по-перше, щодо виявлення й усунення детермінант конкретних злочинів; по-друге, виявлення осіб, здатних до вчинення злочинів, і проведення з ними відповідної роботи.
15. Під профілактикою (попередженням) злочинів треба розуміти особливий вид соціального управління, який покликаний забезпечити безпеку правоохоронюваних цінностей і полягає у розробці та здійсненні спеціальних заходів щодо виявлення й усунення детермінант злочинності, а також справлянні запобіжного впливу на осіб, схильних до протиправної поведінки.
16. Рівні попередження злочинів: 1) загальносоціальна профілактика, тобто попереджувальна діяльність, що здійснюється у суспільстві в цілому; 2) профілактика у соціальних групах і колективах; 3) індивідуальна профілактика (рання і безпосередня). Виділяють також четвертий рівень — профілактику злочинів на регіональному або галузевому рівні.
17. Профілактика злочинів має свої цілі. Вони конкретизуються на різних етапах розвитку суспільства, а також залежно від її напрямів, рівнів і видів.
18. Попереджувальна діяльність ґрунтується на певних принципах, провідне місце серед яких займають: законність; гуманність; наукова обґрунтованість; демократизм; диференціація; своєчасність; плановість; комплексність.
 
 
2. Система профілактики злочинів. Класифікація профілактичних заходів
 
Попередження злочинів є складною, багаторівневою системою державних органів та громадських організацій, які здійснюють антикриміногенний вплив на соціальні об’єкти з метою не допустити порушень кримінально-правових норм і усунути (нейтралізувати) чинники, що їх детермінують, її утворюють суб’єкти, об’єкти та заходи попереджувальної діяльності.
Розглядаючи це питання, зазначимо, що узагальнених теоретичних праць про систему профілактики злочинів у кримінологічній літературі ще немає. Не кращим є стан справ і з правовим забезпеченням цієї діяльності. Для правильного визначення суб’єктів попереджувальної діяльності Ю.Д. Блувштейн запропонував виділити такі їх основні ознаки:
— цілеспрямоване здійснення профілактики злочинів як пряма функція;
— зв’язок з іншими елементами системи «по горизонталі» (координація) і «по вертикалі» (субординація);
— здійснення своїх дій відповідно до команд керівних органів системи;
— можливість вибору варіанта поведінки, що визначається конкретним станом об’єкта впливу і межами, заданими системою.
Тому органи, організації та особи, які не володіють хоч би однією з названих ознак, не можуть вважатися суб’єктами профілактики злочинів.
Різноманітність суб’єктів, що різняться характером, масштабами, формами й методами діяльності, — одна з істотних особливостей профілактики злочинів. До її суб’єктів належать: відповідні державні органи та установи, громадські організації і формування, посадові особи й інші працівники — представники цих органів, установ, організацій і формувань, а також окремі громадяни.
Суб’єктів профілактики можна також поділити на такі групи:
а) органи та організації, які керують, спрямовують, координують попереджувальну діяльність (органи державної влади і управління);
б) органи та організації, які безпосередньо здійснюють профілактичні заходи (МВС, СБУ, прокуратура, суд, спеціально створені громадські формування);
в) суб’єкти, у функції яких частково входить здійснення запобіжних заходів, — заклади освіти, охорони здоров’я, адміністрації підприємств, установ, організацій тощо.
Класифікуючи суб’єктів профілактики, потрібно враховувати, що, по-перше, всі вони відрізняються один від одного, але функціонують у взаємозв’язку, тим паче, що існує їх своєрідна ієрархія; по-друге, кожний суб’єкт наділений своїми повноваженнями (є носієм певних прав та обов’язків).
У кримінологічній літературі виділяють також загальні суб’єкти профілактики, для яких ця діяльність не є головною, і спеціальні суб’єкти, для яких попередження злочинів є головною або однією з визначальних функцій. Остання група суб’єктів — найактивніша ланка у боротьбі зі злочинністю, оскільки перебуває на її передньому краї, володіючи спеціальними повноваженнями й засобами. Це — органи внутрішніх справ, податкова міліція, служба безпеки, прокуратура, суди, митна варта, спеціальні громадські формування тощо.
Таким чином, системою профілактики злочинів є сукупність державних органів, громадських організацій та громадян, які цілеспрямовано здійснюють на різних рівнях і у різних масштабах управління й планування попереджувальної діяльності, виконання профілактичних заходів та мають у зв’язку з цим певні права та обов’язки і несуть відповідальність за досягнення поставленої мети.
Крім суб’єктів, система профілактики злочинів має ще й об’єкти запобіжного впливу. У науковій літературі такими об’єктами визнаються: злочинність, її детермінанти, особа правопорушника та умови її формування, які потрібно корегувати.
Центральне місце у системі спеціальних суб’єктів профілактики посідають органи внутрішніх справ. Їх діяльність щодо попередження злочинів має комплексний характер, що проявляється у таких аспектах:
1) органи внутрішніх справ, на відміну від інших суб’єктів профілактики, впливають на дуже широке коло об’єктів попереджувальної діяльності;
2) вони активно взаємодіють з усіма іншими суб’єктами, надаючи їм інформацію про криміногенну обстановку в регіоні, виявлені детермінанти злочинів та осіб, що потребують індивідуального профілактичного впливу, а також методичну й практичну допомогу в проведенні різних запобіжних заходів;
3) органи внутрішніх справ не лише самі виявляють і ліквідують криміногенні фактори, а й у встановленому законом порядку пред’являють іншим суб’єктам вимоги щодо необхідності виконання покладених на них функцій у сфері зміцнення правопорядку;
4) органи внутрішніх справ здійснюють попереджувальну діяльність на всіх рівнях, використовуючи при цьому широкий арсенал методів та засобів, як гласних, так і оперативних. До того ж до їх структури входить низка служб і підрозділів, єдине або головне призначення яких полягає в реалізації профілактичних функцій.
Аналіз чинного законодавства та відомчих нормативних актів МВС України дає змогу назвати такі основні напрями попереджувальної діяльності органів внутрішніх справ:
— участь у забезпеченні громадського порядку, охороні державної та приватної власності, конституційних прав і свобод громадян, перекриття каналів незаконного збагачення;
— попередження різних злочинних проявів, особливе місце серед яких посідають організована і професійна злочинність як найбільш небезпечні її види;
— запобігання пияцтву, наркоманії, проституції, поширенню вірусу СНІДу, які не тільки згубно впливають на здоров’я і моральний стан людей, завдають значних матеріальних збитків суспільству, а й штовхають індивідів на вчинення злочинів;
— попередження злочинів серед неповнолітніх, у першу чергу таких, як крадіжки, грабежі, розбої, зґвалтування, убивства, хуліганство, угони транспортних засобів. Неповнолітні злочинці дають максимальний, порівняно з іншими категоріями засуджених, відсоток рецидиву, формуючи тим самим тенденцію до його зростання на багато років уперед;
— боротьба з рецидивною злочинністю. МВС України неодноразово зазначало, що незважаючи на заходи, які вживаються, проблема подолання рецидивної злочинності залишається гострою. Рецидивістами вчиняється чимало тяжких злочинів. За останнє десятиріччя на 95 % збільшилася кількість злочинів, вчинених особливо небезпечними рецидивістами;
— попередження злочинів у сфері економічних відносин. Криза виробництва, інфляція, недосконале податкове законодавство, безробіття є тими чинниками, які породжують тіньову економіку та мафіозні структури. Цей вид злочинності становить пряму загрозу національній безпеці;
— запобігання злочинам у сфері сімейно-побутових стосунків та тим, що скоюються у парках, на вулицях й інших громадських місцях, особливо у вечірній і нічний час;
— попередження необережних, зокрема транспортних, злочинів та злочинів проти довкілля, які завдають суспільству значних збитків.
Класифікація профілактичних заходів
Численність і різнохарактерність заходів загальної та індивідуальної профілактики виключають можливість їх вичерпного перерахування. Може йтися лише про їх класифікацію та визначення особливостей кожного виділеного класу. Головними підставами такої класифікації є суб’єкти та об’єкти профілактики, її завдання, форми і методи, ступінь правового регулювання попереджувальної діяльності.
Заходи загальної профілактики поділяються:
1) за суб’єктом — на загальні і спеціальні. Загальні заходи застосовуються тими суб’єктами, для яких попереджувальна діяльність не є основною функцією. Спеціальні заходи використовують суб’єкти, для яких ця діяльність є основною або однією з головних;
2) за об’єктом — на заходи попередження будь-яких злочинів;
заходи попередження окремих видів злочинів (неповнолітніх, рецидивних, насильницьких, корисливих тощо); заходи попередження конкретних злочинів;
3) за характером завдання — на заходи, спрямовані на виявлення детермінант злочинів, та заходи, спрямовані на усунення (нейтралізацію) цих детермінант;
4) за організаційною формою — на заходи-сигнали і заходи-дії. Заходами-сигналами є інформація про необхідність цілеспрямованого впливу на виявлені криміногенні фактори (подання органів дізнання і попереднього слідства, прокуратури, окремі ухвали судів). Ці заходи, як правило, здійснюють спеціальні суб’єкти попереджувальної діяльності. Інші суб’єкти виконують заходи-дії, тобто безпосередньо працюють над усуненням виявлених детермінант злочинів. Заходи-дії, у свою чергу, за змістом можна розділити на: організаційні, економічні, правові, моральні, технічні (добір і розстановка кадрів, ефективне використання патрульно-постової служби, вдосконалення бухгалтерського обліку, використання сучасних обчислювальних пристроїв, сигналізації тощо);
5) за ступенем правового врегулювання — на заходи правового і не правового характеру. Наприклад, заходи, що здійснюються у межах кримінально-процесуальної діяльності або загального нагляду прокуратури, є правовими, а у сфері господарської чи культурно-виховної діяльності — не правовими.
Зазначимо, що у науковій літературі наводяться й інші класифікації. Кожна з них має свої переваги й недоліки, однак узяті разом вони дають краще уявлення про загальну профілактику злочинів.
Заходи індивідуальної профілактики завжди спрямовані на конкретного члена суспільства чи певну групу осіб, тобто включають у себе відповідну роботу з людьми. Тому вони підкоряються всім основним закономірностям, властивим міжособистісним стосункам. Виходячи з цього, до заходів індивідуальної профілактики злочинів висуваються певні вимоги: вони мають бути обґрунтованими, позбавленими будь-яких проявів формалізму, послідовними і безперервними, побудованими на прогнозуванні поведінки особи, щодо якої здійснюються профілактичні заходи, з урахуванням її індивідуальних особливостей.
Заходи індивідуальної профілактики залежно від завдань, на вирішення яких вони спрямовані, можна поділити на три групи: інформаційні; заходи впливу; заходи контролю. До інформаційних належать такі, що спрямовані на виявлення осіб, які потребують профілактичного впливу, а також на збирання необхідних відомостей про них, аби правильно побудувати роботу з ними.
Заходи впливу становлять індивідуальної профілактики. Саме вони покликані забезпечити усунення дефектів соціалізації особи і тим самим уберегти її від вчинення злочину. Заходи контролю спрямовані на перевірку ефективності застосування заходів впливу і, залежно від цього, мають визнати їх достатніми або намітити додаткові заходи профілактики,
Заходи індивідуальної профілактики можна також поділити на заходи переконання, примусу і допомоги.
Як уже зазначалося, індивідуальна профілактика спрямована не лише на окрему людину, яка може вчинити злочин, а й на її мікросередовище. Досягти вирішення другого завдання можна різними засобами. Це можуть бути заходи, спрямовані на те, щоб змінити характер впливу мікросередовища на особу або радикально змінити саме це середовище (скажімо, перевести особу у здоровий колектив). Вибір заходів залежить від ступеня антисоціальності мікросередовища, можливостей його перебудови у бажаному напрямі, інтенсивності впливу на особу та інших обставин. Але у будь-якому разі ефективність індивідуальної профілактики залежить від своєчасності застосування превентивних заходів на якомога ранніх стадіях соціальної запущеності особи, коли вона ще тільки вчиняє аморальні поступки і правопорушення, що не мають злочинного характеру.
Не випадково у кримінології виділяють в окремий підвид так звану ранню профілактику злочинів. За визначенням А.Й. Міллера, під нею треба розуміти спеціальну діяльність щодо виправлення і перевиховання особи, чия поведінка відхиляється від моральних та правових норм, але ще не стала злочинною, що передбачає як корекцію відносно слабких деформацій у структурі особи, так і усунення (нейтралізацію) діючих на неї криміногенних факторів мікросередовища, з тим щоб виключити саму можливість вчинення даною особою злочину.
Наведене свідчить, що з трьох видів антисуспільної поведінки (аморальної, протиправної і злочинної) об’єктом ранньої профілактики виступають тільки перші два види, тобто дозлочинні форми антисоціальної поведінки. Тим самим за своїм змістом рання профілактика є ніби проміжною ланкою між загальновиховними заходами, адресованими всім громадянам (особливо неповнолітнім), і кримінально-правовими, які застосовуються до тих, хто вже вчинив злочин.

Смотрите также  Общие начала назначения наказаний
Войти с помощью: 
Подписаться
Уведомление о
guest
0 Комментарий
Встроенные отзывы
Посмотреть все комментарии
0
Будем рады вашим мыслям, пожалуйста, прокомментируйте.x
()
x