Кримінологічна класифікація і типологія особи злочинця

318

Поняття «класифікація осіб, які вчинили злочини» застосовується у вузькому і широкому розумінні слова. У вузькому розумінні класифікація — це «закріплений, твердо встановлений розподіл статистичної сукупності на певні класи, розряди, категорії». Критерієм служить статистичне розповсюдження вибраної ознаки або групи ознак. Тому виявлення найбільш суттєвого тут за мету не ставиться. Поряд з цим типологія грунтується на найбільш суттєвих ознаках, теоретично обгрунтованих критеріях, закономірно зв’язаних з причинами злочинної поведінки. У широкому значенні класифікація поєднує і типологію, і класифікацію у вузькому розумінні слова, яку можна також назвати групуванням.
У рамках класифікації (групування) вивчається не особа, а контингент осіб, що скоїли злочини.
У науковій і навчальній літературі можна знайти різні класифікації злочинів. Основи їх різноманітні і залежать від вихідних теоретичних і методологічних посилок авторів і характеру поставлених завдань.
Класифікація злочинців — це розподіл їх за групами, з урахуванням визначених критеріїв.
Особа злочинця відрізняється від особи не злочинця суспільною небезпекою. Характер суспільної небезпеки залежить від мотиваційної спрямованості злочинної поведінки. Ступінь суспільної небезпеки особи змінюється в залежності від стійкості і глибини цієї спрямованості.
Тому вирішальне значення має класифікація злочинців за двома критеріями:
• за характером і змістом мотивації;
• за глибиною і стійкістю антигромадської спрямованості.
За характером і змістом мотивації можна виділити наступні основні групи злочинців:
з негативно-зневажливим ставленням до людської особи, її найважливіших благ: життя, здоров’я, тілесної недоторканності (насильницький тип особи);
• з корисливою спрямованістю (корисливий тип);
• з свідомо зневажливим відношенням до своїх громадських обов’язків (анархічний тип);
• з легковажно-безвідповідальним і недбалим ставленням до вимог певних правил поведінки та обов’язків (необережні злочинці);
• з орієнтацією на абсолютний пріоритет своїх власних (а також рідних і близьких) потреб (егоцентричний тип);
• з орієнтацією на необхідність задоволення елементарних життєвих потреб (самодостатній тип).
За глибиною і стійкістю антигромадської спрямованості осіб варторозрізняти на:
• осіб, які вперше вчинили злочини в результаті випадкового збігу обставин і в супереч із загальною позитивною характеристикою всієї попередньої поведінки (випадкові злочинці);
• осіб, які вперше вчинили злочини під впливом несприятливих умов формування і життєдіяльності особи, але які в цілому характеризуються (наприклад, у трудовому колективі, у побуті), крім цього злочину, переважно позитивно, чим негативно (ситуативні злочинці),

• осіб, які вперше вчинили злочин, але раніше допускали правопорушення, які не є злочинами (нестійкі злочинці);
• осіб, які неодноразово вчиняли злочини, у тому числі і раніше засуджених (злісні злочинці);
• осіб, які неодноразово систематично вчиняли тяжкі та особливо тяжкі злочини (особливо злісні злочинці).
Наведена класифікація не є вичерпною. Вона дозволяє певним чином систематизувати об’єкти дослідження для їх більш детального, вивчення, що можливо при типології злочинців. Класифікація злочинців, як уже відзначалось, можлива і на інших засадах. Найпростішим є розподіл злочинців за видами скоєних ними злочинів: убивці, злодії, насильники, хулігани, грабіжники, шахраї, хабарники, інші. Такий розподіл ґрунтується на характері злочину і менше на особливостях особи злочинця, для якого злочин хоча і суттєва, але не єдина характерна ознака. Безумовно, такий розподіл не може задовольнити дослідника. Типологія осіб, що вчинили злочини, являє собою більше високий рівень узагальнення й пізнання цих осіб. В основі типології завжди лежать найбільш істотні кримінологічно значимі ознаки злочинців, закономірно пов’язані зі злочинною поведінкою.
Механізм злочинної поведінки. При вчиненні кожного навмисного діяння спочатку виникає мотивація, потім злочин планується й виконується. У якості основних системоутвоюючих елементів виступають, по-перше, властивості особи суб’єкта майбутнього злочину (вони детермінують всі ланки механізму), по-друге, фізичні (особа жертви) і особливо, соціальні умови життя. Останні визначають і саму особу, формують її протягом всього життя.

Останнім часом більш широкого значення набуває десоціалізація осіб, втрата життєвих орієнтирів, формування антисоціальних способів особистісної мотивації.
Безпосередньою психологічною причиною окремого злочину є прагнення особи задовольнити свою індивідуальну потребу всупереч і на шкоду суспільним інтересам. Злочинні вчинки в остаточному випадку визначають протизаконний характер обраних особою засобів і способів задоволення своєї потреби й досягнення переслідуваної мети.
Криміногенна ситуація — це сукупність причин, які впливають на людину перед вчиненням злочину, що формують його свідомість, почуття та волю відповідно до моральних якостей даної особи безпосередньо обумовлюють його намір і рішучість вчинити діяння, що утворює навмисний злочин або приводить до злочину з необережності.
Розбіжність між об’єктивним змістом ситуації і її суб’єктивним сприйняттям винним залежить від: а) моральних властивостей винного; б) його психофізичних особливостей і стану; в) зовнішніх (позаособистих) обставин.

Смотрите также:
Подписаться
Уведомление о
guest
0 Комментарий
Встроенные отзывы
Посмотреть все комментарии