Висновок. 1. Для підтвердження або спростування тих чи інших теорій створюється науково-методична і організаційна база для проведення широких кримінологічних досліджень

1. Для підтвердження або спростування тих чи інших теорій створюється науково-методична і організаційна база для проведення широких кримінологічних досліджень (школи та лабораторії).
2. У Радянській Росії створювалися кримінологічні кабінети. У Петрограді, Саратові, Москві, Мінську та інших містах вони здебільшого займалися вивченням особи злочинців.
3. У Саратовському кабінеті кримінальної антропології і судово-медичної експертизи, створеному у 1922 р., наукова робота велась у трьох напрямах: 1) вивчення злочинця і злочинності; 2) пошук найраціональніших методів перевиховання злочинців; 3) проведення експертиз для судових органів, карного розшуку та адміністрації виправних установ.
4. Виникнення Московського кримінологічного кабінету з вивчення проблем особи злочинця і злочинності, в якому працювали криміналісти, соціологи, психіатри, психологи, антропологи, біохіміки.
5. Організований у 1926 р. кабінет у Ростові-на-Дону проводив дослідження у біопсихологічному напрямі. Його роботою керував доктор медицини О.В. Брайловський. Кабінет видавав збірник “Вопросы изучения преступности на Северном Кавказе”.
6. У 1925 р. при Петроградському губернському суді теж був створений кримінологічний кабінет. Його робота будувалася на комплексній основі (причини злочинності неповнолітніх).
7. В Києві, крім кабінету при юридичному факультеті Інституту народного господарства, існувала ще й “Юридична клініка”.
8. У 1925 р. всі українські кабінети було перетворено на інститути науково-судової експертизи, які, згідно з Положенням від 25 квітня 1925 р., мали проводити різного роду наукові дослідження та експертизи у судових справах, а також експериментальні дослідження з питань кримінальної техніки та методики вивчення злочинності й особи злочинця.
9. Київський інститут науково-судової експертизи вивчав етіологію, динаміку та структуру злочинності в Україні, розробляв окремі питання методології й методики досліджень особи правопорушника, працював над проблемами пенітенціарного характеру.
10. Результати досліджень заслуховувалися на відкритих засіданнях Вченої ради і публікувалися в доповідях і повідомленнях науковців Інституту. Київський ІНСЕ мав також кримінологічний музей, у якому було три відділи: кримінологічний, пенітенціарний і методів дослідження.
11. По-іншому будувалась робота Всеукраїнського кабінету з вивчення особи злочинця і злочинності, який був створений у листопаді 1924 р. з ініціативи співробітників Одеської губернської виправно-трудової інспекції. Згідно з Положенням про нього, затвердженим НКВС УРСР, він мав на меті “сприяння виправно-трудовим установам у справі правильного застосування методів виправно-трудового впливу”, а також “дослідженням злочинності як соціального явища”.

12. Харківський (у той час столичного) кабінет з вивчення причин злочинності і особи злочинця виник у 1928 р. Серед його відділів найпомітнішою була робота соціально-економічної секції, яка проводила глибокі наукові дослідження не лише окремих видів злочинів, а й злочинності у цілому, велике місце відводила проблемам профілактичної діяльності, вивченню соціальних умов життя і поведінки осіб, які вчинили злочини.
13. В 1930 р. у Харкові був створений Всеукраїнський кримінологічний інститут, на який покладалися обов’язки з координації роботи кабінетів і разом з тим проведення планових наукових досліджень. У 1931 р. його було передано до системи Нарком’юсту під назвою “Науково-дослідний інститут з вивчення злочинності”.
14. Обвинувачення ряду російських та українських учених у пропаганді ідей Ч. Ломброзо призвели до закриття кримінологічних кабінетів і перетворення інститутів з вивчення причин злочинності на установи, які досліджували лише питання карної політики і кримінального права.
15. На початку 60-х років раніше заборонена в СРСР наука кримінологія стала поступово відроджуватися.